Папа римський

Папська катехеза за 31 травня 2017 року

imagesПро християнську надію – XXIV: Силою Духа Святого збагатімось у надії.

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Напередодні урочистості П'ятидесятниці не можна не сказати про стосунки, які існують між християнською надією та Святим Духом. Дух – це подув вітру, який штовхає нас уперед, змушує нас рухатися, відчуває паломників і мандрівників та не дозволяє зупинитись і стати народом «осілим».

Послання до євреїв порівнює надію з якорем (пор. 6, 18-19); але разом із цим образом варто згадати ще й вітрило. Якщо якір гарантує безпеку човна і тримає його «заякореним», коли море хвилюється, то вітрило пришвидшує плавання й біг судна хвилями. Надія насправді подібна до вітрила; вона ловить пориви вітру Святого Духа й перетворює їх на рушійну силу, яка спрямовує човен – залежно від обставин – у відкрите море чи до берега.

Апостол Павло завершує лист до римлян цим побажанням: щоб почуватися добре, добре дослухатися до доброго побажання: «Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю та миром у вірі, щоб ви збагатилися у надії, силою Духа Святого» (15, 13). Замислімося трохи про зміст цих гарних слів.

Вираз «Бог надії» означає не тільки те, що Бог є об'єктом нашої надії, сподівання одного дня осягнути життя вічне; це також означає, що Бог – це Той, Хто навіть зараз дає нам надію й насправді робить нас «веселими в надії» (Рим 12, 12): веселими в надії вже зараз, а не тільки в надії бути веселими колись. Це радість надіятися вже сьогодні, а не надія здобути радість потім. «Допоки живу, надіюся», – каже популярна приказка; і так само правильно буде: допоки є надія, є життя. Людям потрібно мати надію, аби жити, – і потрібен Святий Дух, щоб надіятися.

Святий Павло – як ми чули –  каже, що Святий Дух може зробити навіть так, аби ми «збагатилися у надії». Той, хто збагачений у надії, ніколи не збентежений; це означає, що треба «проти надії надіятися» (Рим 4, 18), що треба надіятися навіть тоді, коли немає жодних людських підстав, як це сталося з Авраамом, коли Бог попросив його принести в жертву єдиного сина, Ісаака, а ще більше – з Дівою Марією під хрестом Ісуса.

Святий Дух робить цю надію непереможною й надає нам внутрішнє підтвердження того, що ми – діти та спадкоємці Божі (пор. Рим 8, 16). Як може Той, Хто заради всіх нас не пощадив власного Сина Свого, не подарувати нам усього разом із Ним (пор. Рим 8, 32)? Надія, брати і сестри, не осоромлює: «Надія ж не засоромить, бо любов Бога вилита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим 5, 5). Отож, не осоромлює, бо Святий Дух всередині нас і змушує нас рухатися вперед, завжди! І ця надія не засоромлює.

Ба більше, Святий Дух дає нам здатність не тільки надіятися, а й бути сіячами надії; ми – як Він і завдяки Йому – «параклети», тобто ті, хто втішає й захищає братів, сіячів надії. Християнин може посіяти гіркоту, може посіяти сумніви – і тоді це не християнин; той, хто так вчиняє, не є добрим християнином. Посіяти надію означає посіяти олію надії, посіяти аромат надії, а не оцет гіркоти чи безнадію. Блаженний кардинал Джон Ньюмен казав вірним: «Навчені своїми стражданнями, своїми болями, ба, своїми гріхами, ми маємо розум і серце, виховані в кожній справі любити тих, хто цього потребує. Здобуваємо, в міру своїх можливостей, утішителя в образі Параклета – тобто Святого Духа – і в усіх можливих сенсах цього слова: захисника, помічника, упорядника. Наші слова й поради, сама наша постава, голос та очі будуть добрими й обнадійливими» (Проповіді, том V, Лондон, 1870, стор. 300). І це здебільшого бідні, знедолені й нікому не любі потребують когось, хто стане для них «переклетом», тобто утішителем і захисником, яким для кожного з нас є Святий Дух, для кожного з тих, хто є тут, на площі, – утішителем і захисником. Ми маємо бути тим самим для нужденних, відкинутих, найбідніших, для тих, хто страждає найбільше. Захисником та утішителем!

Святий Дух живить надію не тільки в серцях людей, а й у всьому створінні. Як каже апостол Павло – і це здається трохи дивним, але це правда: створіння «очікує нетерпляче» на «визволення від рабства тління» і «стогне і страждає», як у муках (пор Рим 8, 20-22). «Енергія, яка стала причиною світу, – це не безіменна і сліпа сила, а Дух Божий, який "ширяв над водами" (Буття 1, 2) на початку створіння» (Бенедикт XVI, проповідь 31 травня 2009 р.). Це також спонукає нас поважати створіння: не можна паплюжити витвір мистецтва, не ображаючи тим самим митця, який його створив.

Брати і сестри, у прийдешнє свято П'ятидесятниці – а це день народження Церкви – єднаймося в молитві з Марією, Матір'ю Ісуса й нашою Матір’ю. І дар Святого Духа нехай збагатить нас надією. Скажу навіть більше: ми маємо розділити надію з усіма тими, хто найбільш потребує, найбільш відкинутий. З усіма, кому вона необхідна. Дякую.

Франциск, Папа

Ватикан, площа святого Петра

31 травня 2017 р.

Переклад КМЦ за текстом: w2.vatican.va

 

По темі:

Папська катехеза за 24 травня 2017 року

Папська катехеза за 17 травня 2017 року

Катехеза Папи Франциска за 3 травня 2017 року


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку