Літургія

Іронія і гумор в Євангелії

2212Широко поширена точка зору, що Господь Ісус Христос не сміявся тому, що гумор був для Нього чимсь неприпустим. 

Як аргумент часто використовують той факт, що в Євангелії не описано жодного відповідного випадку. Однак більш уважний розгляд євангельського тексту може призвести до інших висновків, якими і ділиться з читачами Ірина Мельникова.

Дана тема не тільки багатогранна та багатоаспектна, як людське життя, але і спектр думок різних авторів з даної теми розходиться в діаметрально протилежні сторони. Необхідно уточнити, що, говорячи про іронію та гумор у Євангелії, ми неминуче приходимо і до розгляду особистості самого Христа.

Існує давнє традиційне переконання в тому, що «Ісус Христос ніколи не сміявся». Сергій Аверінцев у книзі «Бахтін, сміх, християнська культура» так пояснює це переконання: Богочоловік Христос з самого початку вільний і абсолютно вільний. Втіленням він свідомо обмежує свою свободу і звільнення він не потребує. С. Аверінцев вважає, що «переказ, згідно з яким Христос ніколи не сміявся, з точки зору філософії сміху видається досить логічним і переконливим. В точці абсолютної свободи сміх неможливий, бо зайвий». І тут же він уточнює, що «якщо сміховий екстаз відповідає звільненню, гумор відповідає суверенному користування свободою», таким чином стверджуючи, що гумор був притаманний Христу як особистості.

Мені, як початківцю, якій відкриває для себе новий світ – світ християнства, світ з Христом, як неофітці, здається, що дуже багато авторів, розмірковуючи про Христа, Його особистість, про те сміявся Він чи ні, доносять до нас своє враження, пропущене через себе, через властиві тому чи іншому авторові риси. Чомусь так і хочеться сказати: «Кожен розуміє в міру своєї зіпсованості». Це співзвучно в якійсь мірі того, що пише о. О. Шмеман. Із щоденника отця Олександра Шмемана: "14 грудня 1973 р. "Христос ніколи не сміявся". Думав про це під час Christmas Party в семінарії, де сміхом, дуже добре зробленими сценами з семінарійного життя як би "екзорцизмувалися" всі непорозуміння, все випаровування нашого маленького і тому неминуче підданому всякій дріб'язковості світу. Різні якості сміху. Але є, безсумнівно, сміх як форма скромності. Схід майже позбавлений почуття гумору — звідси так багато гордині, помпезності, схильності tout prendre au tragique. Мене завжди дратують люди без почуття гумору, вічно напружені, вічно ображені, коли їх скидають з висоти, "моноідеїсти". Якщо «будьте як діти», то не можна без сміху. Але, звичайно, сміх, як і всі, — упав і може бути демонічним. По відношенню до ідолів, однак, сміх рятівний і потрібен більше, ніж що-небудь інше»[2].

Необхідно розуміти, що Євангеліє написане людьми, хоч це і богонатхненний текст. Можна припустити, що навіть якщо смішних моментів, ситуацій було більше в повсякденному житті Христа, то вони цілком могли стертися з пам'яті як неважливі.

Христос поєднував у собі дві природи-Божественну і людську. І прихильники думки, що Христос не сміявся, був серйозний, і в Його мові відсутній гумор і іронія, можливо, говорять про це лише з глибокої поваги до Його Божественної природи. Але дуже важливо бачити в Христі і людські риси. У своїй книзі «Про Христа і Церкву», о. О. Мень говорить так: «Питання про людську індивідуальність Ісуса деяким людям здається абсолютно неважливим, тому що внутрішньо сприймаючи Христа Спасителя, бачачи Його внутрішньо, вони вважають, що вже зовсім не має значення, яким Він був в очах оточуючих Його людей. Але догматично, богословськи, глибинно це насправді дуже важливо. Тому що інший підхід як би сповзає в бік монофізитства – стародавньої єресі, яка бачила в Христі тільки Божественне, але не бачила в Ньому людського. І саме Вселенські Собори наполягли на тому, що Христос був досконалою Людиною».

Він був не тільки Богом, а й Людиною. Ми читаємо у Апостола Павла в 1-му Посланні до Корінтян 9, 20-22: «Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати; для тих, що під законом, я став як під законом, - хоч сам я не під законом, - щоб тих, що під законом, придбати. Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч я і не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону. Для слабких я став як слабкий, щоб слабких придбати. Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти».

Я думаю, що якщо такі якості були у Апостола, то і Христос напевно володів ними. Навіть коли ми думаємо про Христа як про ідеальну Боголюдину, потрібно розуміти, що аби бути зрозумілим і доступним для всіх, треба володіти всією повнотою людських якостей і з любові опуститись до рівня тих, кого ти прийшов врятувати, а значить і сміх, гумор і іронія, як частини людської істоти, неминучі в житті Христа.

В тексті Євангелія ми бачимо, що Христос постійно використовує притчі, і в притчах досить гумору та іронії. Отець О. Мень пише, що «деякі автори підкреслюють: Христос ніколи не сміявся. Прямого тексту, де було б сказано, що Він сміявся, немає, але гумору та іронії в Його промовах дуже багато. До речі сказати, Христос створив жанр притчі, тому що в Старому Завіті слово "притча" означало афоризм (було таке слово машал, воно означало "коротка думка"; ми переводимо його як "притча")». І ось ще: «Я б сказав, що сімдесят відсотків притч повинні були бути вимовлені і почуті з посмішкою. Починаючи навіть з маленького прикладу, коли Він каже: «Ну нічим не догодиш їм. Прийшов Qjан Хреститель, — не їсть, не п'є, живе в пустелі, кажуть — у ньому біс. Прийшов Син Людський, що їсть, п'є — ось, кажуть, ненажера і п'яниця».

Притчі – це чудовий інструмент, який дозволяє твоєму співрозмовникові брати участь, співчувати, співпереживати подію, втягуючись у процес, і самостійно робити висновок, висвітлюючи розум інсайтом, формуючи образне, цілісне сприйняття та прийняття висновку як частини себе. Продовжу цитувати о. О. Меня: «І зауважте, що в цих оповіданнях, новелах висновку майже ніколи не буває (як у байках: "Мораль цієї байки така..." – цього не буває). Чому? Це не випадково. Тому що в притчі Він дає ситуацію, і людина повинна внутрішньо, як кажуть, екзистенційно, відчути цю ситуацію і знайти відповідь. Свою відповідь».

Клементина Мадзукко – організатор науково-богословської конференції «Сміх і комедія в стародавньому християнстві», що проходила в університеті італійського міста Турин в лютому 2005 року, – вважає, що «Сам Ісус Христос і перші християни не були позбавлені почуття гумору. В Біблії можна знайти безліч ситуацій і діалогів, де присутні іронія і навіть сарказм». На думку вченої, краще всього гумор часів Христа проявляється в епізоді з Закхеєм (митарем невисокого зросту, який був змушений залізти на дерево, щоб побачити Ісуса), і в словах майбутнього апостола Натанаїла «з Назарету чи може бути що добре?» (Йн. 1:46).

Єврейський гумор відомий всьому світу своєю глибиною, мудрістю і життєвою практичністю. Так сказати, практичне застосування духовного, заломлення духовного на матеріальне, або точніше, сполученого з життєвою мудрістю. «— Скажіть, ребе, що буде, якщо я порушу одну із заповідей? — Що буде?! Що буде... Залишаться ще дев'ять»[4]. Смію припустити, що дана національна риса була притаманна цьому народу з часів Авраама і Сарри (ім'я їхнього сина в перекладі означає «сміх»).

Ми знаємо з Євангелія, що Ісус добре знав Писання і Пророків, спирався на них. У статті священика Філіпа Парфьонова «Трохи про гумор та іронію в Євангелії» наводиться паралель між цитатами Христа з Євангелія та іронічними місцями Талмуда, які співзвучні їм. Наприклад: «коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Істинно кажу вам, що вони вже отримують нагороду свою. А ти, коли постиш, намасти голову твою і вмий лице твоє, щоб явитися тим, хто постить, не перед людьми, а перед Отцем твоїм, Котрий потай; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі...» (Мт 6, 16-18). І цитати Талмуда про подібних фарисеїв:

фарисей-шикмі (плече). В Єрусалимському Талмуді (Брахот, 14б) сказано: той, хто виконує заповіді на своєму плечі (шекем), тобто напоказ;
фарисей-нікпі (спотикається; згідно Єрусалимського Талмуду, він говорить: приділи мені хвилинку, поки я виконаю заповідь);
фарисей-кізай (стікаючий кров'ю). Щоб не дивитися на жінок, він б'ється обличчям об стіну;
фарисей-маточка — схиляє голову подібно маточці квітки;
фарисей, якій постійно питає: які мої обов'язки?

Фраза Ісуса про багатих: «верблюдові легше пройти через вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже» (Мт 19, 24) перегукується з іронічністю Талмуда: «Ти, напевно, з Пумбедіти, де слонів пропускають через вушко голки» (Вавилонський Талмуд, Бава Мециа, 38б (Пумбедіта було місто у Вавилонії, центр талмудичної школи).

Крилатий вираз про скалку в оці ближнього і колоду в своєму власному (Мт 7, 3-5; Лк 6, 41-42) також співзвучна іронії Талмуда: "Рабе Тарфон сказав: "...бо якщо один каже йому: "Видали крупинку з очей", він відповість: "Витягни колоду з очей своїх!" (Вавил. Талмуд, Аракін 16б, Баба Батра 15б).

Можна зробити висновок, що гумор Христа і іронія, яка зустрічається в його словах в Євангелії, традиційні для народу і культури того часу.

Найдотепнішим з усіх чотирьох Євангелій, на думку прот. Олександра Сорокіна («Христос і Церква в Новому Завіті»), є Євангеліє від Йоана, що робить його, в тому числі і тому, найглибшим, богословськи глибоким. На його думку, дотепність і іронія дозволяють подивитися на явища життя по-новому, уникаючи стереотипу, сформованого в суспільстві. Тонка іронія є неповторною особливістю цього Євангелія. Основним його контекстом виступає раввіністичний юдаїзм, який розглядається не тільки як «спадкоємець» Старого Завіту в його Переказі і Писанні, але і як закостеніла оболонка, яка викривається за плотське сприйняття Божественних істин і відсутність життя. Як приклад можна привести один з останніх діалогів Ісуса з юдеями. Ісус гірко посміхається, тому що сперечатися вже не було про що: 25 ... Ісус відповідав їм: ... 30 Я й Отець — одне. 31 Тут знов каміння схопили юдеї, щоб побити Його. 32 відповів їм Ісус: "багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за котрий же з тих учинків хочете Мене каменувати? 33 Юдеї Йому відказали: не за добрий учинок хочемо Тебе каменувати, а за богозневагу, бо Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом. 34 відповів їм Ісус: хіба не написано у вашомуЗаконі: Я сказав: ви боги? 35 Коли тих Він богами назвав, що до них Слово Боже, і не може порушитися Писання, 36 То Тому, Якого Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: зневажаєш Ти Бога, тому що Я сказав: Я Син Божий? (Йн 10, 25-36).

Ісус цитує слова «Я сказав: ви боги» (в. 34) з Псалму 81. У псалмі говориться про неправдивих богів, які є ніщо перед істинним Богом: 1 Бог став в гурті, серед богів він виголосив суд: ... 6 Я сказав був: ви боги, і сини Всевишнього всі ви; 7 та однак повмираєте ви, як людина, і попадаєте, як кожен із вельмож... (Пс. 81, 1. 6-7; пор. Іс. 41, 23). Ми бачимо, що сенс слів в цитаті спотворений, фраза вирвана з контексту, і можна сказати, що такий прийом можливий лише тоді, коли дискусія як така безглузда. Ісус промовляє цю фразу перед людьми, озброєними не аргументами, а камінням (див. Йн 12, 39-40).
В Ісусі немає буяння пристрастей, ми відчуваємо стрижень – Волю, яка дозволяє управляти собою, стаючи з рибалками – рибаком, з митарями – митарем, з фарисеями – фарисеєм (якщо я можу так сказати («Бадьорся, донько!»), і при цьому внутрішньо зберігати свою сутність, не переступати Закон Отця, опускаючись самому – підносити, зводити оточуючих до своєї висоти. Навіть будучи абсолютно вільним внутрішньо (зі слів С. Аверінцева), Він міг сміятися разом з усіма з любові до них, освячуючи плоть Божеством. Але Його сміх, гумор, іронія відрізнялися від загальнолюдських чистотою наміру. Правий о. О. Мень кажучи, що «Абсолют гумору — це Бог. В божественному гуморі, на відміну від людського, відсутня вульгарність».

Міра, напруга душі, бадьорість і усвідомленість, цілісність, повнота і простота життя, які народжують тиху радість, посмішку, але не буяння пристрастей, не гомеричний сміх і плаский гумор. «Тихесенький, лагідний вітрець — там Господь» (І Цар 19,11-12).

Джерело - Релігія в Україні


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку